Як згуртувати сусідів та перетворити під’їзд на затишний простір

Киянин Богдан Гдаль живе у багатоповерхівці на Автозаводській шість років. Теорія розбитих вікон (згідно з якою безлад спонукає людей смітити ще більше, а дотримання чистоти сприяє чистоті) надихнула його на спробу змінити ставлення сусідів до публічного простору у власному будинку, пише DreamKyiv.

Етап перший: Фарбування вхідних дверей

Богдан Гдаль

Богдан вирішив розпочати з фарбування дверей під’їзду. Перед тим як взятися до справи, трохи переживав — не знав, як відреагують сусіди.

Богдан Гдаль: «Під час фарбування повз мене проходив дід. Він кинув, мовляв, навіщо ти це робиш, все одно завтра замалюють балончиками. Але в той час як двері сусідніх під’їздів псували регулярно, наші простояли чистими дев’ять місяців».

Процес зайняв близько півгодини. Більшість сусідів вважали хлопця за працівника ЖЕКу.

Етап другий: Купівля урни

Наступним кроком стала купівля сміттєвого кошика для рекламних буклетів, щоб мешканці відучилися кидати їх на підлогу. Урна простояла кілька тижнів і зникла. Так повторювалося чотири рази. Охолонувши, Богдан пішов купувати новий кошик — п’ятий.

Богдан Гдаль: «Нова урна була ідеальною — на її стінки та кришку можна було нанести позитивні гасла. Я розробив макет та замовив у знайомих порізку: „Хочемо змін? Починаймо з себе! Урна для листівок і газет з ваших поштових скриньок“. Правда, це не врятувало її від крадіжки, вона зникла через чотири місяці».

Купувати ще одну Богданові не довелося – нову за власний кошт придбала сусідка Валерія з третього поверху. Смітник стоїть у під’їзді досі, хоча минуло майже півроку. Мешканці, схоже, звикли до нових порядків — до урни тепер потрапляє 98% брошур.

Етап третій: «Паросток всесвіту»

Паралельно із урнами Богдан приступив до розпису стін на своєму поверсі. Сюжетом центрального малюнка став «паросток всесвіту» — дерево життя, на якому виростають міфічні персонажі і міста.

Богдан Гдаль: «Я займаюся веб-дизайном, але був момент, коли мені захотілося вийти за межі віртуального простору і спробувати намалювати щось на справжній великій площині. Тож стіна на поверсі стала місцем для експериментів».

Цього разу до справи долучився сусід із поверху: Вадим допоміг вирівняти стіну, покрити її ґрунтівкою, замазати щілини між плитами. Богдан ніколи не робив ремонтів, тому допомога досвідченого сусіда була дуже доречною. Після цього Вадим ще кілька разів давав гроші на благоустрій, а інші сусіди нарешті почали схвально відгукуватися про діяльність активіста.

Етап четвертий: Фарбування ліфта

Закінчивши зі стіною, Богдан вирішив пофарбувати ліфт з боку поверху. Виник образ двох людей, які ніби тягнуть двері в різні боки й одночасно тримаються за руки. У березні дозріла ідея малюнка для внутрішньої частини ліфта. Про це Богдан сповістив сусідів. Спочатку розклеїв оголошення, в яких розповів про плани, а потім почав вішати поруч чисті аркуші для відгуків. Здебільшого всі хвалили за ініціативу, але були й невдоволені.

Богдан Гдаль: «Коли тільки почав фарбувати ліфт, спитав, чи варто знімати дзеркала, які з метою реклами повісили провайдери. Хотів замість них повісити одне велике та красиве. Хтось написав, що дзеркала чіпати не треба, і разом з тим залишив відгук: „Конечно, покрасили ужасно“. Я від цього коментаря день-два відходив».

Створення «чату» привернуло ще кількох активістів. За телефоном, який Богдан залишив на оголошенні, почали дзвонити сусіди. Одна жінка виявила бажання купити фарбу, інші запропонували ту, що залишилася вдома після ремонту. Стас з десятого поверху запросив до себе, щоб познайомитися та дати трохи грошей на ремонт.

Етап п’ятий: Заміна освітлення та фарбування поштових скриньок

Після експериментів зі стінами Богдан узявся за освітлення під’їзду. Купив детектор руху і скляні плафони. Продавці радили придбати із захистом від мародерів, але Гдаль відмовився.

Богдан Гдаль: «Захисна решітка із замком означають, що той, хто їх повісив, вам не довіряє. Натомість незахищені від крадіжки речі, куплені з почуттям довіри, працюють інакше. Вони спонукають людей змінюватися. Ось і суть того, що я намагаюся робити у під’їзді».

Електрики впоралися за годину, і в під’їзді з’явилося енергозберігаюче освітлення. Про це Богдан повідомив сусідів за допомогою оголошень, там само розповів про свою ідею оновити поштові скриньки. Але поки він розмірковував, у які кольори їх пофарбувати, Юля з п’ятого поверху зробила скриньки патріотичними, жовто-блакитними. Богдан узявся за їх нумерацію. Коли малював, чув, як мешканці обговорюють між собою детектор руху і радіють змінам. А якийсь чоловік навіть підійшов подякувати за ініціативу. Було дуже приємно.

Етап шостий: Ланцюгова реакція

Згодом почали з’являтися перші послідовники. Дід Іван запропонував зробити навігацію: вказати номер будинку, під’їзду, квартир. З часом навігація з’явилася і всередині: на кожному поверсі тепер вказано його номер і номери квартир. Виявилося, дід любить робити трафаретки.

Богдан Гдаль«Мета всього цього — підштовхнути людей до самоорганізації, щоб ідея затишного простору жила й без моєї участі. А поки я намагаюся тримати в тонусі ті речі, які вже втілив: витираю ліфт всередині, зафарбовую спроби щось нашкрябати».

За півтора роки Богдан витратив на перевтілення близько тисячі гривень. Експерименти тривають і досі. Гдаль радіє, що до них долучаются сусіди: хтось перефарбував на своєму поверсі електрощитки і двері, хтось зафарбував старий настінний «розпис». А Богдан створив у Facebook спільноту «Затишний під’їзд», де прикладом реалізованих проектів прагне надихнути людей змінювати простір навколо себе.


Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити свій коментар вКонтакті


Залишити свій коментар Facebook



Залишити коментар

Где лучше обмен wmb на wmz